

		Початок >> Музика >> Маранафа >> Інтерв’ю

	Eng Рус Укр

	Інтерв’ю - Маранафа

<< Назад		Кор.: Як з'явилася назва гурту? Відповідь: Наш гурт називається "Маранафа", тому що ми чекаємо приходу нашого Господа Ісуса Христа. Арамейське слово "маран-афа" зустрічається у Святому Письмі у першому посланні до Коринфської церкви і перекладається як "Господь наш іде". Кор.: Як ви пишете свої пісні? Відповідь: Свої пісні пишемо із натхнення Святого Духа. Слова і музика - це, немов,своєрідні одкровення від Бога. Пісні виконуються у різних стилях і розповідають про різноманітні переживання, які ми мали у своємоу житті із Богом. Є пісні-молитви, пісні, що висловлюють радість, а також пісні, які розкривають характер нашого Господа і спрямовані до людей, які ще живуть "у гріхах своїх". Кор.: Чим для вас є музика? Відповідь: Музика? Раніше вона була моїм богом і моєю метою. Тепер Богом і метою став сам Бог. А музика - засобом, аби славити Його. Кор.: На яку категорію людей спрямована ваша музика? Відповідь: Служіння групи, в основному, звернене до невіруючих людей. Наше бажання - щоб люди, з якими ми спілкуємося, і для яких співаємо свої пісні, познайомилися з Ісусом Христом і прийняли Його прощення і любов для себе, як милосердний дар від Бога. Кор.: Де проходять ваші виступи? Відповідь: Свої виступи ми проводимо за різних обставин і для різних категорій людей: для школярів, для наркоманів, для літніх людей і для молоді, для соціалістів, комуністів і демократів, для тих, хто знаходиться у місцях позбавлення волі і для тих, хто відпочиває у Будинках відпочинку. Ми намагаємося використовувати будь-яку можливість, яку надає нам Господь для проголошення Його слова до людей цього світу. Кор.: Опишіть себе, як колектив. Відповідь: Усі ми дуже різні за характером і уподобаннями. І те, що ми граємо разом - це диво. Якщо виникають якісь конфліктні ситуації з приводу аранжування пісень, кожному з нас доводиться вчитися одне від одного, тому що головне у нашому житті - не музика і не те, як дивитимуться на нас люди, а любов до Бога. Адже ми, як віруючі люди, не повинні жити для себе і для задоволення своїх потреб, але для Господа і одне для одного. Кор.: Якщо можна, хотілося б дізнатися більш докладно про усіх вас. Беленький Леонід: Я одружений. Дружину звати Іра. Маю двох дітей - Естер і Данила. До увірування грав на гітарі у групі "Анестезiя Ягужинська", зараз продовжую грати, але вже в іншому стані духа, душі і тіла, у гурті "Маранафа". Дружу з членами гурту. Збираюся піти на Небо. Я народився у місті Кременчуг, на Україні, 16 липня 1973 року у родині робітників. Батьки були атеїстами, мати - член компартії. З шести років я почав захоплюватися музикою, слухав різні записи із колекції старшого брата. Це була американська і англійська музика, а також деякі заборонені у ті часи цензурою радянські гурти. Коли мені було тринадцять, я вже став активним меломаном. З того ж часу я почав цікавитися різноманітними неформальними рухами, до яких потім і приєднався. Деякий час я займався брейк-дансом, захоплювався хіп-хопом і написанням репів. Десь у 1989 році я познайомився із тусовкою хіпі, яка складалася із музикантів, художників і просто вільного люду. Тоді ж вперше спробував наркотики. В нашому колі це вважалося чимось дуже "крутим". Але найголовніше - це заняття давало незвичайні духовні переживання, які, як мені тоді здавалося, робили моє життя більш яскравми і цікавим. Знаходячися у стані конфлікта зі своїми батьками, які не сприймали мій образ життя, я поїхав до Харкова, де пів року жив самостійно. Там я підробляв вуличною торгівлею, а весь вільний час присвячував спілкуванню із творчими людьми і відвідуванню різноманітних виставок і сейшенів. В усьому цьому я шукав задоволення для своєї душі. Але так і не знаходив його ні в чому. Окрім того, з друзями ми грали у гурті "Анестезiя Ягужинська". Музика була для меня богом, хоча і вона не могла позбавти мене від нападів депресії. З часом я почав помічати, що не зважаючи на те, що зовні я виглядав вільним, мій внутрішній стан погіршувався. Дівчина, з якою я зустрічався, захоплювалася різноманітною філософською і окультною літературою. Її улюбленими авторами були Олена Блаватська, Жан-Поль Сартр, Фрідріх Ніцше та інші. Їхні вчення були дійсно для мене цікаві, але вони ще більше поглиблювали відчуття жорстокості і фатальності навколишнього світу, з чим моя душа ніяк не могла погодитися, і чим далі, тим сильніше я відчував небезпеку з боку цього темного світу. Десь глибоко всередині я знав, що має десь бути щось справжнє, світле, чому б я міг себе присвятити. Одного разу мій друг, якого я любив і поважав, також музикант, прийшов до мене і почав розповідати про якогось Бога, у якого він повірив. Мій розум противився усьому, що він казав, але серце підказувало, що усе, що він каже - правда. З того момента у моєму житті відбулася ціла низка подій, які привели мене до усвідомлення того, що мені потрібен Бог. По-перше, моя дівчина раптом відмовилася від усіх своїх духовних експериментів. Одного ранку вона прокинулася і зрозуміла, що усе це - пусте. Я був шокований тим, що її погляди настільки змінилися. По-друге, ще один мій друг із Пітера, приїхавши до мене, розповів про свої надзвичайні переживання з Богом. Він казав, що народився знову, усе старе і брудне з нього забрали, і тепер він чистий. Я подумав собі: "Маємо ще одного". Наступним потрясінням було відвідування концерта мого улюбленого джазового музиканта Сергія Горюновича. Після виступу він розповів про своє звернення до Бога і закликав музикантів прийти до Христа. Тоді я почав розуміти, що усі ці події - більше, ніж раптовість: Бог взявся за мене серйозно. Останньою краплею виявився мій приятель на прізвисько Джим. Виявилося, що він також вірить у Бога; він і запросив мене до церкви. До того часу я вже усвідомив необхідність у покаянні. Я зрозумів, що це - доля. Прийшовши до церкви, я прийняв Ісуса Христа, як свого Господа. У момент каяття я реально пережив прощення гріхів. Майже фізично я відчув незвичайну легкість, немов величезний рюкзак із камінням впав з моїх плеч. Відчуття провини, що підсвідомо переслідувало мене до того часу, пішло. Нарешті я зустрів Того, Кого так довго шукав. Того, Хто сприймає мене таким, яким я є, і любить безумовною любов'ю. Це був Ісус! З того часу моє життя докорінно змінилося. Пройшло вже шість з половиною років, і жодного разу я не пошкодував про свій вибір, який зробив тоді. Я переконався в тому, що Бог вірний. Він ніколи не залишить мене. Немає Йому подібного! Жежель Павло: Я одружений. Дружину звуть Тетяна. Грав у гурті "Апельсиновий безлад", але після того, як прийняв Господа, Він влаштував мене грати у гурті "Маранафа". Береза Олександр: Я одружений; мою дружину звати Олександра. До цього очолював команду "Агресор". Після того, як я увірував у Христа, весь мій творчий шлях йде на "зелене світло". Захоплююся дружиною. Маю мрію - зняти відеокліп на Марсі. Спільник Сергій: Я одружений. Дружину звати Марина. У нас є дочка Маргарита. Я зростав у музичній родині, і з шести років почав "стукати" по барабанній установці, яку мені приніс батько. Після армії вступив до музичного училища по класу ударних інструментів. Провчившися один рік, кинув навчання через економічну кризу. Грав у кремечуцькому гурті "Скарби", був учасником фестиваля"Червона Рута", короткий час працював у групі "Фристайл". Після того, як прийняв Ісуса, граю в групі прославленя церкви "Життя у Христі" і в гурті "Маранафа". Захоплююся ліпленням із гліни, пластиліну, і пластика. Дружу зі своєю дружиною і музикантами гурту "Маранафа". У майбутньому мрію їздити по всьому світу і проповідувати Євангеліє. Мельник Марина: Я з самого дитинства співала італійські пісні 80-х років. П'ять років вчилася у музичній школі по класу фортепіано. У 14 років познайомилася із Ісусом Христом і стала дуже-дуже гарною дівчинкою. Дружу із своїми друзями. Плани на майбутнє - потрапити до Божого майбутнього. Народилася і виросла у досить здоровій і люблячій атмосфері. В принципі, хоча і довелося витримати усі типичні приниження радянських шкіл. Хоча я і не була явним лідером, але належала до еліти. Мені не хотілося йтити за натовпом, але, аби бути на висоті, треба було робити те, що роблять усі, або переважна більшість. І я відповідала стандартам суспільства, у якому жила. Хоча я і рухалася разом із натовпом прямісінько у пекло, я знаю, що Божа милість вже тоді оберігала мене і зі мною не трапилося того, що трапилося із моїми друзями, які обрали інший шлях. Незважаючи на те, що зовні усе було нормально, всередині були депресії та страх, яки хвилями охоплювали мене. Питання про сенс життя і неминучість смерті непокоїло мене. Майже щоночі до мене приходив цей страх. Мене починали діставати із середини думки про те, що мене не буде і що я подібна міліардам людей, що пройшли по землі, неначе тіні, зі своїми радощами і скорботами і зникли у небутті. І ніхто про них потім не згадає. І нікому вони не потрібні. Я розумліа, що на мене чекає така само доля . Адже ніхто не може зупинити цей конвейер. Вже в тринадцять років у мені згасав інтерес до життя. Те, чим жили мої однолітки, здавалося мені нецікавим і не мало сенсу. Я бажала чогось більшого, я шукала відповідей. І мені здавалося, що те, що я бачу - це зовсім не те. Передчуття вічності є у кожній людині. Це закладено Богом, це так і є. У кожної людини є відчуття, що вона не може просто так зникнути. Я хотіла іншого життя, життя зі смислом, де немає питань, на які ніхто не может дати істинної відповіді. І тоді я взмолилася: "Якщо є щось краще, я хочу мати це. Якщо є вічність і рай, я хочу бути там, і хочу бути впевненою у цьому!" І Господь почув мою молитву. Спочатку з Богом познайомилася моя мати, а потім і я. Це було у січні 1993 року. Те, що зі мною сталося, було надзвичайно! Одного разу у неділю я прийшла на служіння до церкви і сиділа, зовсім нічого не розуміючи з того, що бачила і чула. Все, що там відбувалося, не приваблювало мене. Через тиждень мати знов потягла мене до церкви. І коли пролунав залик до покаяння, вона почала виштовхувати мене. Я знов нічого не розуміла і мене нічого в цьому не приваблювало. Але, вередуючи, я вийшла до сцени, майже лаючися, аби мене не штовхали. Я не молилася, а лише дивилася на проповідника. Після цього нас відвели до кімнати, де роздавали Євангелія і запрошували до домашнніх зібрань. Дехто розповідав про те, що Бог зробив у їхньому житті. Коли одна дівчина ділилася своїми переживаннями, мене почало тіпати. Я не можу пояснити цього, але знаю, що Сам Бог прийшов тоді і взяв мене під Свій покрів. Я на все життя запам'ятала цей момент - свідчення сестри із очима, повними сліз. Саме тоді Дух Святий почав діяти у мені. З того часу моє життя змінилося. Це диво. Я багато разів намагалася змінити у собі усі недоліки, але усе дарма, тому що у мені жив гріх. Але тепер у мені живе Бог і Він - Господар мого життя. Я щаслива, тому що знайшла те, що так довго шукала. Те, чого потребують усі люди. І забула свій страх і смерть мені вже більш не здається безоднею. Я знаю, що маю вічне життя, і реальність цього сильніше за усі теорії і докази. Моє життя повне надзвичайного. Я можу бачити діла Божі кожен день. До мене прийшло розуміння того, що справжня ціна людського життя - у смерті Самого Бога. Тепер я знаю, для чого живу і до чого прагну. Я знайшла відповідь і хочу допомогти людям знайти сенс життя, справжній сенс. Ткаченко Дмитро: Я одружився з дівчиною на ім'я Ольга. Зараз ми маємо двох дітей: Тимофія і Єлізавету. Ще хлопчиком я закінчив музичну школу за класом акордеона. По закінченні школи, відкинув свій іструмент у найдальший вугол, а через чотирнадцять років знову вікопав його. До того, як прийняв Христа, був професійним брейк-танцюристом і читав репчики у маловідомому гурті під назвою "Пляска Святого Вітта". Зараз у всьому намагаюся слідувати за Ісусом. Люблю спілкуватися з Богом. Мрію взяти участь у концерті, на якому величезна кількість людей поклонялося б Богу із щирим і чистим серцем; і, звісно, прагну зустрітися з Господом. Я обратився до Бога у січні 1993 року. До цього я вірив, що БОг є, але ніколи не молився і нічого не просив у Нього. Спочатку увірували мої друзі, вони і розповіли мені про Ісуса Христа. І я запам'ятав, що вони казали: "Якщо не приймеш Ісуса, то за свої гріхи підеш до пекла". На це я дуже розсердився і сказав, що вони самі туди підуть. Мене сердило те, що вони були дуже впевнені в тому, що кажуть істину, і те, що усі, хто не вірить в Ісуса - бідні загублені люди. Але через кілька тижнів я все ж таки пішов з ними зі своєю подругою, яка вже перед тим покаялася, на служіння євангельської церкви. Як і передбачалося, коли вийшов проповідник і запросив грішників просити прощення у Бога за свої гріхи, я вийшов і зробив це. Я вперше молився Богу і з того часу завів з Ним знайомство. Особливо сильним було переживання, коли моя подруга, зараз вже дружина, умовила мене прийняти хрещення Святим Духом. Я деякий час не хотів цього робити і навіть сильно ображався, коли Ольга говорила мені про це. Але після нетривалого опору з мого боку вона все ж таки умовила мене. Коли вона поклала на мене руки і почала молитися, щоб Бог хрестив мене Святим Духом, на мене зійша якась сила. Це було схоже на величезну хвилю, яка поглинула усе моє їство. Із мене вийшло щось нечисте (тепер я розумію, що то були біси). Я впав на підлогу, тому що не міг встояти на ногах. Коли я підвівся, то помітив, що почав розмоляти мовою, якої раніше не знав і не вчив. Це були інші мови від Бога - знамення хрещення Духом Святим. В той момент у мене з'явилося величезне бажання взяти у свої обійми увесь світ, я сповнився Божої любові, по людському розумінню - ненормальної і надзвичайної, як сам Бог. Сам Ісус вилив Свою любов на мене. Після цього я повністю змінився. Мої старі знайомі і батьки не впізнавали мене, тому що я жив у іншому вимірі - у вимірі Святого Бога і Його Царства. Я божевільно радів такому життю. Я почав читати і розуміти Біблію, Бог показав мені майбутнє, яке вже частково справдилося. У моєму житті почали відбуватися дива. Люди, на яких я покладав руки в ім'я Ісуса, отримували зцілення від різних хвороб, як написано у Біблії, "... хто увірує і охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде". Декого Господь витяг із обійм смерті, в буквальному сенсі цього слова.
Чуда Вдруг внутри меня ясно прозвучал голос: "Когда ты прикоснулся к нему, к нему прикоснулся Иисус" Виконавці Гурт "Мараната" було засновано восени 1996 року з легкої подачі нашого спонсора
Альбоми АЛЬБОМ БЕЗ НАЗВИ (Маранафа) [cd, tape, video]

				Зверніть увагу!

Питання

Ваші питання
відгуки, побажання

Твоє питання.