Чуда, вокаліст - Яроцький Петро

Питання

Ваші питання
відгуки, побажання

Твоє питання.



		Початок >> Музика >> Яроцький Петро >> Чудеса

	Eng Рус Укр

	Чудеса - Яроцький Петро

<< Назад		1. У 1994 році ми з братом перевозили з Мінська у Перьм біля 4000 екземплярів Біблій. Бог допоміг нам і явив Своє чудо таким чином, що уся ця кількість літератури помістилася в одному купе і ще й залишилося місце на нижніх полицях для того, щоб ми могли відпочити. Провідники з усього потягу приходили подивитися, та і нам, як людям, теж було важко зрозуміти, як усі книжки змогли вміститися в одному купе. Але ми молилися, і Господь явив чудо. Коли ми розвантажили біблії у Москві, у нас склалося таке враження, що цими коробками була завантажена половина вагону. У Москві було ще одне чудо, коли рекетери, що контролюють вокзал та знімають данину з товару, заплатили за нашу білети до Перьмі та організували завантаження біблій у багажний вагон. Для Бога немає нічого неможливого. 2. У результаті допомоги Божої та інтенсивної роботи народився новий альбом «На тому березі», В Німеччині робота над ним була повністю завершена. З новою роботою мені довелося прийняти участь у ряді великих евангелізацій у Німеччині. Після того, коли я приїхав я був вимушений майже відразу вилетіти з місіонерською поїздкою на Чукотку. Де я і жив з грудня по лютий. Повернувся я зовсім недавно. 17 грудня 2002 року на запрошення церкви міста Певен для роботи з дітьми та підлітками у національних селищах Чукотки з Москви рейсом “Москва-Певек” вилетіла група місіонерів у кількості 5 чоловік. До складу групи входили: 1. Петро Яроцький, член церкви «Світло світові» м. Кишенев 2. Вячеслав Одажіу, член церкви «Вефіль» м. Кишенев 3. Олександр Белєв, член церкви «Джерело життя» м. Кишенев 4. Вячеслав Гринь, міссіонер – благовісник, член церкви м. Певек 5. Валерія Гринь, член церкви м. Певек. Місто Певек - це найпівнічніше місто Росії. Воно розташоване на березі Північного Льодовитого океану, в Чаунськой губі. Місто Певек закрите для іноземних громадян, і нам, як громадянам Молдови та України, для того, щоб потрапити туди, було необхідно запрошення та віза. В адміністрацію Чукотки церква Певека звернулася за три місяці напередодні нашого приїзду. Церква одержала дозвіл на в'їзд групи від прикордонників та міграційної служби, але на останньому етапі, це була служба ФСБ Росії, замість дозволу щодня звучала відповідь: «Питання буде вирішене завтра». Так продовжувалося на протязі 1,5 місяців. Коли ми прилетіли в Певек без повного набору документів на перебування, то одержали дозвіл залишити місто першим літаком. Дізнавшись, що найближчий літак полетить через тиждень в місто Білібіно, ми подзвонили пастору церкви Білібіно, і прийняли рішення вилетіти до них, оскільки повертатися додому, нічого не зробивши в плані євангелізації, ми не бажали. Ми багато молилися і просили Бога, щоб Він поблагословив наше перебування на Чукотці, і щоб Він використовував кожного з нас в Своїх цілях. Однією з цілей нашого перебування на Чукотці була організація дитячого табору на час зимових канікул - з 23.12.02 по 10.01.03. Ми збиралися заснувати його в м. Певек і в селищі Янранай, а також на островах Айон і Білінськ, і нам важко був уявити, що плани змінилися, і ми вилітаємо в невідомий нам до цього дня Білібіно. Ми не розуміли, чому все складається саме так. Ставили самі до себе багато питань, але іншого вибору не було, і ми повністю поклалися на Бога. Білібіно - це місто, розташоване на відстані 500 км від м. Певека і відоме воно тим, що там знаходиться атомна станція, яка забезпечує електроенергією усю Чукотку. Вийшовши з літака, ми відчули справжній чукотський мороз - 47°С. Наступного дня ми з братами обійшли усе місто і розклеїли на стовпах, на магазинах, усюди, де тільки було можливо, запрошення на Різдвяні зустрічі для дітей з 16:00, а для молоді з 19:00. В м. Білібіно є одна протестантська церква - п'ятидесятники. Вони з радістю надали нам для проведення зустрічей приміщення свого Молитовного будинку, і так само брали активну участь в запрошенні дітей та молоді. У жителів м. Білібіно, завдяки агресивній політиці місцевого православного священика, який через засоби масової інформації періодично скоює нападки на адресу християн-протестантів, було упереджене відношення до протестантської церкви як такої. Виходячи з цього, що на нашу рекламу ніхто не відгукнувся, ми обрали інший підхід. Ми звернулися до дитячого будинку, і після довгих розмов та дебатів директор дитячого будинку дала свою згоду на проведення різдвяного вечора в дитячому будинку. В цьому дитячому будинку знайшли притулок 52 дитини, усі круглі сироти. Бог поблагословив нас, і наша програма була прекрасно прийнята, як з боку дітей, так і з боку адміністрації! В нашій програмі були ляльковий театр, ігри, вікторини, пісні, біблійний урок на тему Різдва. Після вечора дітки водили нас по своїх кімнатах, дарували свої малюнки. Вихователі та директор були вдячні нам, а ми були вдячні Богу. Згодом директор дитячого будинку обдзвонила усі дитячі установи м. Білібіно і зробила нам рекламу. 6 і 7 січня ми провели 2 євангелізаційних служіння, на яких були присутні невіруючі жителі Білібіно та молодь. Знаходячись в Білібіно, ми спробували узаконити своє перебування на Чукотці. Не дивлячись на всі бюрократичні складнощі, які після розвалу Радянського Союзу все сильніше вкорінялися на Чукотці, як вічна мерзлота, нам вдалося одержати тимчасову реєстрацію. Приходивши в кабінети та зустрічаючись з тими людьми, які тримають владу, ми розказували про цілі, з якими приїхали на Чукотку. Виявляється, що ми не мали права знаходитися і в Білібіно, оскільки це місто теж закрите для іноземних громадян. Але, дякуючи Богу, Він давав мені потрібні слова і теми для бесід. В даному випадку дуже допомогли начальники паспортного столу, прикордонної та візової служби, які дзвонили в Анадирь (столицю Чукотки) і клопоталися про дозвіл на перебування. Все це відбувалося в святкові дні, які, як правило, є вихідними. В ці дні російський народ гуляє «по-особливому». Всі контори були закриті, і нам доводилося виловлювати урядовців поодинці. Особливо дивним було те, що нам було необхідно надати довідки, що ми не є носіями СНІДу. Контрольний аналіз крові береться тільки по середах, а готовий результат з'являється за два тижні, виключаючи святкові дні. Після бесіди з головлікарем центральної лабораторії, на наступний ранок ми мали результати аналізів на руках. Коли ми прийшли в паспортний стіл, то його працівники не вірили своїм очам. Вони вирішили більше не чинити опір, і надали необхідні нам документи. Вони сказали, що ця реєстрація дає нам право знаходитися на території всього Чукотського автономного округу. З радістю 09.01.03 ми вилетіли в м. Певек. Але раділи ми тільки у польоті. Після того, як ми прилетіли в м. Певек нам сказали, що в Чаунськом районі, де знаходиться м. Певек, діють закони Російської Федерації. Це означало, що витрачений час і основна частина фінансів не принесли нам бажаного результату. Єдине, що нам допомогло це те, що начальник прикордонної служби дав письмовий дозвіл на в'їзд в м. Певек для подальшої реєстрації. «Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову»! Ми знову здали документи на тимчасову прописку і, не чекаючи відповіді, виїхали в національне селище Янранай, де трудиться і проживає наш брат Максим Грінь з дружиною Ольгою та дітками Микитою 3,5 років, і Філліпом 8 місяців від народження. Це селище знаходиться в 65 км від м. Певека. У 2000 році група місіонерів з Кишинева відвідала це селище і провела там дитячий молодіжний християнський табір. Це була «перша ластівка» Доброї Звістки для жителів селища. В ньому проживають приблизно 200-250 чоловік, оскільки постійно хтось приїжджає або виїжджає. Півтора роки тому на запрошення церкви м. Певек, де пастирем є Петро Літневській, приїхав з Кишинева брат Максим Грінь з сім'єю. Вони почали трудитися в селищі разом з дітьми. В селищі є школа, і оскільки у Максима є вища освіта, він включився в роботу в цій школі. Крім роботи в школі на трьох посадах, вони з дружиною ведуть ще й недільну школу. Діти селища буквально закохані в них, оскільки з боку адміністрації вони не мають ніякої уваги. Окрім дитячого служіння там є церква і хоч кількістю вона маленька - 8 членів церкви плюс прихожани, але для селища в 200 чоловік це - велика церква. В селищі Янранай ми звернулися до голови адміністрації за дозволом стосовно проведення концерту християнської музики для жителів селища та надання нам для цих цілей клубу. На це ми отримали таку відповідь: «клуб ми вам надамо вам у тому випадку, якщо ви там не будете нічого розповідати про Бога та співати про Нього». Стало зрозуміло що нам відмовляють, і, ми вирішили, незважаючи на те, що приміщення, де збиралася наша церква, представляє собою маленьку квартиру, запрошувати людей туди. Максим користується великим авторитетом у селищі, і коли ми пройшлися по селищу з квартири на квартиру ніхто, крім голови адміністрації і її родичів та наближених, не відмовився від запрошення. Зустріч пройшла у дуже приємній дружній атмосфері. Ми щиро віримо, що посіяне насіння принесе плоди для вічного життя. Після проведення цих зустрічей і нашого перебування у селищі від голови адміністрації у керуючі інстанції Чаунського району посипалися скарги та наклепи з проханнями застосувати проти нас виправні заходи. На сьогодні Максим був звільнений у зв’язку з закінченням контракту. Продовжувати контракт, зрозуміло, по деяким причинам, адміністрація не збиралася і Максиму було наказано залишити селище, а також Чукотку, т.я. без контракту не надають реєстрацію. Один тиждень ми вели служіння в цьому селищі. Від дітей з ранку до пізнього вечора просто відбою не було. Окрім дитячого служіння відбулася зустріч з молоддю селища. Нам було приємно бачити, як Бог вирощує посіяне. Молодь пам'ятає напам'ять всі пісні, які вони співали в 2000 році. У них було багато питань. Вони багато ділилися пережитими благословеннями, невдачами та уроками з них. Приємно вразили мене простота, відвертість і незіпсованість цієї молоді надмірними благами цивілізації. Молодь після 8 класів вчиться в м. Певеці. Пізніше ми майже кожний вечір зустрічалися з ними в церкві м. Певек. Завдяки Богу дві молоді дівчини щиро покаялися. Хлопці з Янраная засвідчили про своє бажання бути щирими перед Богом, і це не може нас не радувати. Після повернення в м. Певек на нас чекали хороші новини: нам видали реєстрацію, але разом з тим, для нашого застосування виділити приміщення клубу для проведення євангелізації та концерту, ми дістали відмову. Директор клубу відправив нас до адміністрації, звідти нас відправили далі, але ми їх не послухалися і далі нікуди більше не ходили. Бог подарував нам можливість працювати з дітьми та молоддю таким чином: Петро Літневський, пастор церкви м. Певека, працює педагогом-вихователем в дитячому центрі «Казка». Цей центр є перевалочною базою, тобто діти і молодь Чукотки круглий рік прямують на бази відпочинку, в дитячі табори, санаторії і учбові заклади Росії через м. Певек і цю перевалочну базу. Саме тут Бог дав нам можливість зустрічатися з молоддю міста Білібіно. Це були прекрасні вечори ігор, питань, відповідей, пісень і бесід, які переходили з вечорів далеко за північ, а то і до ранку. Ми віримо, що Бог виростить насіння, посіяне нами в цих серцях. Бог також подарував нам можливість побувати в найбільшій золотодобувній артілі під назвою «Чукотка» в селищі Комсомольський. Це 150 км від м. Певек. Раніше до нас там з віруючих ніхто не бував. Там працюють люди зі всього СНД, в основному, чоловіки. Робота у них без свят та вихідних по 12 годин через 12. Багато хто з них в такому режимі працює по 15-20 років. Нас дуже привітно і доброзичливо зустріли в керівництві артілі. Артіль сама по собі ця маленька держава, в якій свої закони. Тільки тому не було ніяких перешкод. Нас розмістили в готелі, був вирішено питання з приміщенням клубу, начальник впродовж 20 хвилин вирішив всі питання, пов'язані з нами. В клуб спрямували ремонтну бригаду, оскільки останні 5-6 років клуб не був використаний за призначенням. Ввечері о 21:00 не дивлячись на те, що ми потрапили, тому що не знали, в банний день, який буває тільки двічі на тиждень і багато значить для артільників, зал був заповнений. Там ми провели концерт християнської пісні, а між піснями були невеликі свідоцтва. Програма тривала півтори години, і ми закінчили її тільки тому, що ми бачили і розуміли, як втомилися люди після 12 годин украй важкої роботи. Ми роздали Нові Заповіти, і нашим обопільним бажанням було зустрічатися частіше. Брати, які несуть служіння в м. Певек, відкрили для себе нові ниви. Чудом було і наше повернення. Літаки, а це єдиний транспорт в м. Певеці, літають нечасто і нерегулярно. Найближчий рейс очікувався 17 лютого. Тут багато що залежить від погоди, і ось зовсім неочікувано прилетів вантажний Мул-76, який привіз «життєво необхідний» і найочікуваніший для жителів Чукотки вантаж - «зеленого змія», розфасованого в пляшки, коротше кажучи, ГОРІЛКУ. Алкоголізм - це велика проблема жителів Півночі. І в цьому, на жаль, можна вбачати навмисні дії керівництва краю. Окрім горілки не пропонується нічого. Тепер ставало зрозумілим роздратування і неприйняття по відношенню до віруючих і Бога з боку місцевих керівників. Ми ухвалили рішення спробувати вилетіти з Чукотки цим літаком. Але, оскільки він був чартерним рейсом, і до того ж вантажним лайнером, пілоти згодилися узяти тільки двох чоловік - мене і Славіка Одажіу. Увійшовши до літака, ми сподівалися розташуватися в кріслах (не обов'язково м'яких), але таких в цьому літаку просто не було. В салоні, який за розмірами вміщає 4 євротреки, температура була - 40? С. Нам запропонували розташовуватися там, де нам буде зручно!!!!!!!!! Але біда була в тому, що там було незручно скрізь, та ще при такій температурі!!! Не дивлячись на те, що пілоти були не тільки постачальниками «життєво необхідного» вантажу, але і його досвідченими дегустаторами, злетіли ми з нашими молитвами благополучно. Після такого польоту для нас перестали існувати такі поняття як, наприклад, «пристебніть ремені!». Через 4 години температура в салоні піднялася до + 5? С. Весь політ, враховуючи дозаправку, тривав 12 годин, після чого ми благополучно приземлилися в аеропорту Внуково в м. Москва. Так закінчилася місіонерська поїздка. В ній ми навчилися більше довіряти Богу, і менше планувати .... Прит.19:21 «Багато задумів в серце людини, але відбудеться тільки визначене Господом».
Виконавці Детей в нашей семье было четверо, и мы не были ни пионерами, ни комсомольцами. Родителей даже пытались лишить родительских прав. Но, слава Богу, Он в таких непростых условиях даровал нам таланты, способности и … Інтервью Для меня очень важно, чтобы музыка не стала просто развлечением или шоу.
Альбоми На тому березі [cd, tape, video] Три вічнні струни [cd, tape, video] Контакти Молдова, Тирасполь

				Зверніть увагу!